Екстрим на байдарках по гірських річках Закарпаття

Екстрим на байдарках! Протягом багатьох століть Тиса була транспортною артерією, по якій безстрашні плотогони, – бокораши – кожну весну сплавляли ліс. Про  їх сміливість і мужність складено  чимало пісень і легенд. Тепер відпочивальники з санаторію «Теплиця» мають можливість повторити їхній шлях. Правда, не на плотах, а на … байдарках.  Травень – червень – найкраща пора для сплавів по гірських річках. В горах тане сніг,  рівень води в карпатських потоках стає вище, а течія – значно швидше. Річка Тиса (966 км) – притока Дунаю – найбільш повноводна артерія Закарпаття,  одна з популярних  річок серед рафтерів (від  англ. raft – пліт). Вирушати в подорож на байдарках можуть навіть ті, хто ніколи не тримав у руках весло.

Пропонуємо розповідь одного з очевидців-«рафтерів» з санаторію «Теплиця».

«Сплав на байдарках починається в районі міста Хуст. Інструктор зустрічає нас на березі, знайомиться, проводить інструктаж.  Ми надягаємо  рятувальні жилети, проходимо коротке навчання  в затоні річки, а потім,  примощуємося за байдаркам і вирушаємо вниз за течією. І тут починається казка.  Від побаченої краси голова йде обертом. Скелі «Соколине гніздо», «Марія-Терезія», полігон, – все найрізноманітніших відтінків: від бурого і блідо-жовтого до ясно-фіолетового і червоно-коричневого, з відтінками зеленої рослинності.  За цим  скель стікають струмки, утворюючи крихітні водопадик.  Дерева чіпляються могутніми корінням за схили гір. Над їхніми кронами парять яструби. Одноногі чаплі на мілководді очікують видобуток і з сердитими криками відлітають, стривожені нашим наближенням. Лелеки ходять зграйками вздовж берега.  Екзотичні рибки вистрибують з води, щоб глянути на тих, хто сплавляється по річці.

Протягом сильне. Дно кам’янисте. Багато камінчиків мають гострі краї, а значить, лише нещодавно принесені з  берега і не обточены водою. Багато дрібних місць, де річка шумить і піниться на кам’яних порогах.

В дорозі зустрічаються природні та штучні перешкоди, характерні для гірських річок: валуни, дрібні і швидкі перекати, затоплені дерева, старі мости.

Ми підпливаємо до величезного кар’єру близько села Веряцы (у перекладі з угорської – «ворота»). Ця назва пояснюється легендою, за якою місцевий феодал, щоб ніхто не виходив з села і не полював, не ловив рибу, побудував навколо нього сто воріт. Тому і говорили про  селі: «Сто воріт, сто бід».

Близько села Веряцы ми і робимо привал на пікнік. Далі русло річки пролягає поруч з одним з найдавніших поселень в Європі та Україні – смт. Королево. Там була знайдена найбільша давня стоянка первісної людини,  а на замковій горі досі височать руїни замку XIII ст. під назвою “Нялаб”.

Потім річка  обережно обходить Чорну гору (575м н. ур.м.), на якій поблизу села Мала Копаня  також знаходилося давнє городище, яке  будували ще дакійські племена – кельти і гетто. Мальовничий кар’єр, працюючий  з часів Австро-Угорщини, селище Виннички – улюблене місце відпочинку для жителів і гостей міста Виноградова.

Пропливаючи вздовж мальовничих місць Чорної гори, у повному захваті від побаченого, закінчуємо нашу незабутню подорож, яке тривало чотири години.»