03.01.2018

В омріяних карпатах

Я знову у Карпатах, омріяних Карпатах,

І гостроверхі гори видніються ген там,

Димок курить у хатах, в сільських чепурних хатах,

А поруч - не будинки-замки видніються як храм.

Звивається змією річка,

Місток перетинає гірську течію,

І в подорож карпатську нас кличе файна чічка,

Потрапити у казку далеку, осяжну.

Окину оком гору, що Чорною зоветься,

Вдихну п'янке повітря неначе той дурман,

За горами трембіта як ехо озоветься,

Й розвіється по небу густий - густий туман.

Мені б на полонину - знайти чортополину,

Мені б на саму вищу гору - дістатись би туди,

 І ось уже лечу я, ні, не лечу, а лину*

І крила виростають у мене аж сюди.

Ошатнїі дерева кивають головами,

Галявин різнотрав'я немислимо навкруг,

Ловлю росу й повітря своїми я губами,

І груди зупиняєє той закарпатський дух.

У Салбу річку качки бігом стрибають,

Чекаючи даремно великого тепла,

А лебеді поважно крильцята розправляють,

Шукаючи затишного маленького гнізда.

Алеями ми бродим до самої, до ночі,

Віддаючи усі пориви й почуття,

Не втомлюються тільки наші очі,

Та знову хочеться усього усього ізрання.

Дідок Павло, якому дев'яносто два,

Нехай живе хоть і до ста,

Виводить коломийки славно,

І на душі від цього гарно.

Дай Боже людям доживати до такого віку

І мати у житті одну лиш втіху

Бути активним і міцним,

Душею променіти й будь таким.

З усіх усюд я чую колоритну мову, і хочеться в оці місця приїхати ізнову,

Бо атмосфера тут незвично чарівна,

Яка б то не була на цій землі пора.

 

29. XI1.2017р. Антоніна Петрівна